Анатолій Молотай: Усе геніальне – просте!

— Анатолію Михайловичу, Ви самі – диригент, людина з неймовірним досвідом у музиці. А як Ви оцінюєте приз – зіграти з Мирославом Михайловичем та оркестром?

Для кожної дитини мати таку нагоду – зіграти з видатним майстром, композитором, видатною людиною в Україні, як Мирослав Михайлович Скорик – це все одно, що він отримає благословення у Бога. Дитині це буде пам’ять на все життя. Якщо дитина талановита, має здібності, це фантастична подія, дасть номінанту поштовх у подальшому житті.

— Скажіть, будь ласка, як професійний керівник оркестру, а чи впливають перемоги у подібних конкурсах на подальше майбутнє як музиканта? Чи буде це допомагати при вступі до консерваторії?

— Пільги.. Якщо ви навіть з золотою медаллю вступаєте в університет, ви ж здаєте іспит. Інша справа – що конкурсант може бути уже визнаним на той час. Видатні педагоги, які відбирають дітей і бачать перспективу…Як Йожеф Ермінь. Його теж колись помітили. Конкурси – це перший шлях до визнання. Конкурсанта побачить музична спільнота, його побачать викладачі. Це дана можливість виступити, показати себе, заявити про себе. От як в спорті, якась маленька дівчинка, а вона – уже гімнастка, уже майбутня Латиніна. Ціль конкурсу – пошук таких дітей.

— Можливо, така перемога подарує змогу в майбутньому стати учасником Президентського оркестру?

— Система укомплектування національних колективів діє лише на конкурсній основі. Якщо є вакантне місце, ми оголошуємо конкурс. Але талановитий чи геніальний музикант не шукає роботу, робота шукає його. І зіграти з таким піаністом як Йожеф не кожному дано(Примітка: Йожеф Ермінь візьме участь як соліст разом з Президентським оркестром участь у концерті-відкритті конкурсу Скорика). Я, наприклад, як диригент дуже цій події радий.

Ми будемо до переможців придивлятися. Щойно з’явиться вакансія, ми одразу кинемо оком. Будемо знати – оцей показав себе. Але треба дивитися. Бо одна справа бути солістом, а інша оркестровим музикантом.

— Ось, скажіть, власне, чи не буде проблемою талановитим дітям-солістам зіграти з цілим оркестром? Він же повинен працювати як злагоджений механізм.

— Для таких дітей, якщо вони талановиті, це буде неважко, вони зроблять це жартуючи. Ніби граються. Ви не уявляєте, які у нас талановиті діти. Скажу, що конкурс Скорика – це подія для українського мистецтва. У нас є все можливе, потенціал чудовий. Діти зараз інші. Поглинають все дуже швидко. От іноді готується студент, але не дуже ретельно – десь підробляє. І вже перед іспитом починає підготовку. От у мій час треба було місяць-два твір готувати. А у нього воно за тиждень-півтора і вже на рівні.

— До слова про талановитих сучасників. А Ваш оркестр часто грає українську музику? Іноді є враження, що в Україні забули наших видатних композиторів. І якщо з класиками ще якось справа йде, то про молодь ніхто не знає.

— Ми в нашому оркестрі обов’язково граємо українських композиторів. От якщо ми скажемо Мирослав Скорик, то одразу звучить, адже це світове ім’я. Станкович – це світове ім’я. У нас є і молоді видатні композитори, перспектива велика. От я Вам скажу, що зараз у мене в оркестрі є два дуже талановитих – це Роман Григорів, який вже був в Китаї, Сполучених Штатах. Його запрошували, грали концерти його музики. Ще один - аранжувальник Євген Брага. Я під 30 років в консерваторії веду клас диригування. Можу сказати.. Які у нас талановиті діти! Я просто в захваті. Якщо б їм допомогти. Без культури ми нічого не зробимо. Виховання людини починається з її культури, світогляд формується літературою, музикою, живописом, кінематографом. Це закладається в серце, в фундамент в подальшому інтелігентної людини. Я Вам наведу приклад. Посол Франції років 10 тому у філармонії нашій грав скрипковий концерт. Взагалі аташе з культури: як вони досліджують Україну, збирають культуру, ходять в музеї, оперний театр, філармонію, виставки художні. Дуже цікавляться. А потім найкраще вони принесуть до себе.

- А Вам не здається, що саме через цю байдужість з боку України і українців найталановитіші виїжджають в інші країни? Я думаю, це національна трагедія.

— На превеликий жаль, дуже багато талановитих людей, співаків і музикантів знаходяться закордоном. Я закінчував Московську консерваторію. Великий театр то був наче мій дім, я не пропустив жодної вистави. Скільки наших відомих співаків там працює. Але коли йде війна, коли нема чим шахтарям заплатити… Трагедія. Ось музиканту треба щодня над собою працювати. І я бачу, як студенти живуть. Низька стипендія – комусь її не вистачає. От, наприклад, ви – молода людина, вчитеся в консерваторії. Голодним бути не можна, працювати десь побічно не вийде – наука забирає досить багато сил, енергії. А ви ж ще хочете в щось одягнутися, піти в музей, театр, хочете щось побачити. Або хтось приїхав, якісь гастролі, а квитки по 1000 грн. Ситуація дуже важка. Наші меценати мусять допомогти. А з іншого боку – там війна, там людина без руки. Треба пережити цей час.

- А що Ви можете сказати особисто про Мирослава Михайловича?

— Мирослава Михайловича вже давно знаю. Це дуже скромна людина. Видатна людина в мистецтві. І хто з ним зі студентів мав щастя поспілкуватися чи навіть у нього повчитися – це щасливі діти. Він багато не говорить, Мирослав Михайлович робитиме справу. З ним завжди працювати не викликає жодних проблем. Люди в захваті. Знаєте, усе геніальне – просте. Але не всі розуміють це.

Христина МЕЛЬНИК, журналіст